Козаки на службі Франції

У 1640-х роках Франція перебувала у стані війни з Габсбургами. Французька армія діяла проти іспанців у Нідерландах та на інших фронтах. У той час особливо цінувалися мобільні війська, здатні швидко переміщуватися, вести розвідку та діяти невеликими загонами.

Як показують Баран і Ґаєцький, французам були необхідні добре навчені частини легкої кавалерії. Спостерігаючи за діями козацької та хорватської кінноти, французи намагалися перейняти їхню тактику. Уже в 1630-х роках робилися спроби отримати дозвіл на вербування козаків. Однак через тісні політичні зв’язки Речі Посполитої з Габсбургами відправлення воїнів на французьку службу було серйозно ускладнене.
Ситуація змінилася після смерті королеви Цецилії Ренати у 1644 році, а особливо після шлюбу короля Владислава IV з Марією Гонзаґа-Неверською у 1645 році.
Французьким послом у Речі Посполитій був Ніколя де Флессель, граф де Брежі. Він активно домагався можливості залучити на французьку службу польських та козацьких воїнів.

Цікаво також, що в одному з листів Брежі до кардинала Мазаріні Хмельницький згадується таким чином:

«Нещодавно тут [у Варшаві] був один зі старшин козацької нації, полковник Хмельницький, про якого я мав честь писати Вашій Високоповажності. Він відвідав мене; це людина освічена, розумна, сильна в латинській мові. Щодо служби його земляків Вашій Величності він має великі надії».

Таким чином, участь Хмельницького в переговорах щодо залучення його земляків на французьку службу справді підтверджується цим листом. Однак це ще не доводить, що сам Хмельницький вирушив до Франції.

І тут виникає важлива історіографічна проблема. Ґаєцький і Баран, спираючись, зокрема, на працю польського історика Збіґнєва Вуйчика, підкреслюють, що перебування Хмельницького у Франції документально не підтверджене. Тому твердження про те, що Хмельницький особисто супроводжував козаків до Франції, слід вважати спірним.
У дослідженні Барана і Ґаєцького йдеться про набір 1800 козацьких піхотинців та 800 кіннотників, тобто загалом близько 2600 осіб. Однак і тут виникає проблема з джерелами.

Микола Костомаров вказував чисельність відправлених до Франції козаків у 2400 осіб, однак не наводив конкретного джерела, яке підтверджувало б саме цю цифру.

Саме тому Олександр Половцов вирішив перевірити це повідомлення та провів пошуки в архівах Дюнкерка, Парижа, Брюсселя і Шантії. Його пошуки справді дали результат. У Шантії, серед паперів Великого Конде, йому вдалося виявити велику кореспонденцію кардинала Мазаріні з Конде, пов'язану з облогою Дюнкерка.
У цій переписці, як повідомляє дослідник, міститься чимало відомостей про участь козаків в облозі. При цьому вони називаються там поляками, що, ймовірно, пов'язано з французьким позначенням вихідців із Речі Посполитої.

Однак точну чисельність козаків встановити не вдалося. У знайденій кореспонденції та сучасних описах облоги конкретна кількість не зазначається. Тому автор статті допускає лише припущення, що їх могло бути до 2000 осіб.

Більше того, документи дозволяють простежити подальшу долю цього контингенту. У листі Мазаріні до Конде від 1 листопада 1646 року повідомляється, що поляки залишають французьку армію, причому частина з них навіть перейшла на бік противника.

Автор статті припускає, що причиною могло стати несвоєчасне виконання французьким урядом своїх фінансових зобов'язань перед цим контингентом, адже, як ми пам'ятаємо, воїни вирушали до Франції саме на найману службу. Після падіння Дюнкерка необхідність у їхній допомозі зменшилася, а затримка виплати жалування могла підштовхнути частину контингенту до відходу.

Але звідки ж тоді взялася цифра 2400?

В оригіналі примітки Шевальє ми можемо прочитати:

«L’Auteur conduisit 2400 fantassins Polonnois au premiere siège de Dunkerque».

Це перекладається як:

«Автор супроводжував 2400 польських піхотинців під час першої облоги Дюнкерка».

Тобто перед нами справді згадка про 2400 польських піхотинців. Але тут виникає важливий нюанс: як ми вже зазначали вище, Половцов вказував, що у французьких документах козаки могли позначатися як «поляки». Тому повністю виключати, що під цими «польськими піхотинцями» міг розумітися козацький контингент, не можна.

Таким чином, думку Костомарова про 2400 козаків не можна вважати остаточно доведеною, але його інтерпретація цілком може мати під собою підстави. Остаточно вирішити це питання можна лише шляхом зіставлення свідчення Шевальє з французькою кореспонденцією 1646 року та іншими тогочасними документами.